Мелькают мгновенья
И месяцы, и года.
Но Твой день рожденья
Я с трепетом жду всегда.
И старый мой дом
С ним с детства знаком,
Желанным всегда будешь в нем.
Слов высокопарных
Сегодня не говорю.
Тебя ожидаю
И двери все отворю.
С Тобой погрущу,
С Тобой пошучу
И вместе с Тобой помолчу.
Открою подарки,
Которые любишь Ты.
Без фантиков ярких,
Без блесток и мишуры.
В них сердца хвала
И рук чистота,
И мыслей моих прямота.
ЕЛЕНА ШАБЕЛЬСКАЯ,
ВЕРХНЕДНЕПРОВСК УКРАИНА
Познакомилась с Отцом лично в 1995г. С 2001г. служу Ему редактором христианской газеты, с 2003г. - в тюремном служении. e-mail автора:shalena_04@mail.ru
Прочитано 4693 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4.25
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Рифма немного подкачивает.
А обращение к Богу немного простовато... нну может я не ясно в данный момент выразила свою мысль. Когда читаешь стих слаживается впечатление что автор пишет о подружке или друге... тоесть о чем то близком и все же земном.
Елена Шабельская
2007-01-18 10:58:46
kamille
искренне Вам желаю познакомиться с Иисусом, как с близким другом, имея с Ним отношения на земле, как на небе.
Ириша
2007-12-04 12:22:13
Ленчик! Стих прикольный, из сердца, мне понравился.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
